Запрошуємо на навчання! Триває набір на вільні місця на 2026/2027 навчальний рік. Інформація за телефоном: +38 073 878 58 58
Від початку війни багато учнів та випускників школи стали на захист Батьківщини, приєднавшись до Збройних Сил України. На жаль, є загиблі. Але пам’ять – це те, що живе в серці, це те, чим живе душа. Пам’ять – це те, що залишається нам попри втрати... Наші учні та випускники, наші герої, назавжди в наших серцях!
БОНЕР Максим Володимирович (1988 – 2026)
Народився 25 січня 1988 року в Києві.
Після закінчення нашої школи, здобув вищу освіту на фізико-математичному факультеті НПУ імені М.П. Драгоманова.
Працював у технічній студії «Винахідник». Команда під його керівництвом здобула перше місце на Всеукраїнських змаганнях з робототехніки.
З 18 грудня 2025 року військовослужбовець Збройних Сил України. Солдат, майстр ударних беспілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем. Побратими знали його за позивним «Пубіс».
Загинув 08 червня 2026 року поблизу села Великомихайлівка Раївської сільської територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області.
Був надзвичайно розумною, щирою і доброю людиною, людиною честі та принципів. Він був надійним другом, люблячим сином, турботливим чоловіком і батьком. Любив подорожі та туристичні походи, захоплювався шахами, філософією та грибництвом.
За матеріалами інтернет видань
«Вечірній Київ», «Memorybook» та «UALosses»
ДЮКАРЄВ Ігор Олегович (1998 – 2023)
Народився 17 червня 1998 року в місті Торез на Донеччині.
У дитинстві захоплювався футболом, вболівав за футбольний клуб «Шахтар».
Після початку бойових дій на Сході, з родиною переїхав до Києва. Навчався у старших класах нашої школи протягом 2014 – 2016 років.
Вищу освіту здобував у Академії адвокатури України. У 2020 році вступив на кафедру військової підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України.
З 24 лютого 2022 року військовослужбовець Збройних Сил України. Молодший сержант, командир взводу 131-го окремого батальйону 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Побратими знали його за позивним «Студент».
Приймав участь у бойових діях в районі Гостомеля та на Київщині, у жовтні 2022 року разом із підрозділом вирушив на схід країни. Воювали в Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Загинув 20 лютого 2023 року поблизу селища Діброва Кремінської міської територіальної громади Сіверськодонецького району Луганської області.
Був лідером та душею підрозділу, найсвітлішою і найдобрішою людиною, яку знали всі побратими. Він дружив з усіма. Був медіатором під час дрібних конфліктів. Жодного разу не відмовив нікому в допомозі.
За матеріалами інтернет видань
«Армія Inform», «Memorybook» та «UALosses»
КУДРЯВЦЕВ Дмитро Володимирович (1992 – 2023)
Народився 06 липня 1992 року в Києві.
Протягом 1998 – 2006 років навчався у нашій школі, потім перейшов до Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, який закінчив у 2008 році з відзнакою. Вступив на медичний факультет, спеціальність «лікувальна справа», Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Далі його професійне життя було пов’язане з активною журналістською роботою у MediaOMD Group (2013), Фокус (2015), Obozlevatel (2015 – 2016), Cursorinfo.co.il (2017 – 2019), Народною Правдою (2018, головний редактор), Факти ICTV (початок 2022, редактор новин), Mignews (з 2019).
З липня 2022 року військовослужбовець Збройних Сил України. Матрос, стрілець-санітар десантно-штурмової роти 18-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади імені контр-адмірала Михайла Остроградського.
Загинув 25 січня 2023 року поблизу села Водяне Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області.
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Мав веселу вдачу, завжди був позитивним, заводним. Душа компанії, як кажуть. Був чесною, доброю і відкритою людиною. Був дуже цілеспрямований. Ніколи не зупинявся перед жодною перешкодою. Дуже любив своїх рідних і свою дружину.
За матеріалами Національної спілки журналістів України та
інтернет видань «Вечірній Київ», «Memorybook» та «UALosses»
ПАВЛІЧЕНКО Сергій Дмитрович (1992 – 2023)
Народився 07 жовтня 1992 року в Києві.
Навчався у нашій школі. Був вболівальником футбольного клубу «Динамо».
У 2011 році, разим із батьком, був звинувачений у вбивстві, а в 2012 році – засуджений. Засуджені стверджували, що, що до них застосовували тортури, а слідчій сфальсифікував матеріали допиту одного з основних свідків. Фанати «Динамо» проводили акції з вимогою відпустити політв’язнів. Батько й син Павліченки були звільнені у лютому 2014 року – на виконання постанови Верховної Ради України «Про звільнення політв’язнів».
Дуже любив подорожі, об’їздив усю країну. Мріяв відкрити власну турагенцію.
З лютого 2022 року військовослужбовець Збройних Сил України. Молодший сержант, старший стрілець 1-го десантно-штурмового взводу 7-ї десантно-стурмової роти 78-го десантно-штурмового полку «Герць».
Воював на Донеччині, був поранений під Бахмутом.
Загинув 18 листопада 2023 року поблизу села Вербове Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області.
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Він жив своєю роботою. Бачив своє майбутнє у постійному зрості як людини, так і професіонала в свої робочій сфері. Він кожен день працював над собою, допомагав усім друзям, родичам, хто звертався за допомогою. У житті був дуже доброю людиною, завжди був лояльним до усіх.
За матеріалами Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, регіональної
ТРК «Суспільне Київ» та інтернет видань «Укрінформ», «Sport.ua», «Memorybook» та «UALosses»
ТІТАРЕНКО Леон Володимирович (2003 – 2024)
Народився 12 червня 2003 року в Києві.
Навчався у ліцеї № 38 та нашій школі, яку закінчив у 2020 році.
Працював в «Укрзалізниці».
З лютого 2023 року військовослужбовець Збройних Сил України. Солдат, снайпер роти спеціального призначення Першої Президентської Бригади оперативного призначення ім. Гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» Національної гвардії України. Побратими знали його за позивним «MTS».
Він з усіх сил намагався стати гідним захисником своєї країни, пройшов навчання в Норвегії, де став одним із кращих снайперів, з вірою та впевненістю в собі та перемозі він сумлінно виконував свою роботу, знищуючи ворога. Воював поблизу Кремінної на Луганщині. Він був гідним товаришем для своїх побратимів.
Загинув 24 лютого 2024 року поблизу селища Ямпіль Лиманської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Він був надійним, правдивим, вірним і щиро цікавився життям. Його згадують як сміливого бешкетника, доброго і невгамовного.
За матеріалами сторінок родини в соціальних мережах
та інтернет видань «Memorybook» та «UALosses»